Виступ на засідання педагогічної ради:
«Етика та культура поведінки вчителів, їх взаємовідносини з учнями»
Одна з найголовніших моральних вимог педагогічної етики і, на думку
більшості педагогів, найнеобхідніша якість педагога– любов до дітей.
З любові до дітей виростає
педагогічний оптимізм педагога – віра в можливості дитини, уміння бачити в ній
найкраще і спиратися на усе краще у вихованні, а також віра у власні можливості
на успіх своєї справи.
Педагогічна етика являє собою складову частину
професійної етики . Етика поведінки педагога відрізняється тим, що в його діяльності
існує тісний зв’язок як серед самого педагогічного колективу так і серед
учнівського колективу і специфічний зв’язок із батьками дітей. Цей зв’язок
передбачає не тільки нерозривну єдність із загальною теорією моральних
відносин, а й накладає певну специфіку поведінки, яка визначається педагогічною
діяльністю.
Практична діяльність не завжди вписується в рамки
професійної етики. Це викликано не тільки складністю і внутрішніми протиріччями
навчально-виховного процесу, а й тими складними суспільними явищами, що
відбуваються в сфері суспільних відносин. Для того, щоб рівень
морально-педагогічної підготовки вчителя був таким, щоб він ефективно вирішував
проблеми, які стоять перед ним, він повинен бути озброєним універсальними
знаннями. Ця універсальність передбачає володіння педагогом досить коректними і
науково обґрунтованими методами впливу в навчально-виховному процесі.
Основним завданням педагогічної етики є підвищення рівня
морально-етичної культури вчителів. Вчитель – суб’єкт моральних відносин в
педагогічному середовищі. Об’єктами відносин вчителя є його колеги, учні, їхні
батьки, громадськість. В процесі педагогічної діяльності відносини вчителя
виникають під час безпосереднього спілкування. Ці взаємовідносини
супроводжуються емоційним сприйняттям учасниками спілкування одне одного.
Провідну роль у цьому спілкуванні має вчитель, і тому це обумовлює до нього
підвищені моральні вимоги.
Учні є безпосереднім об’єктом впливу педагога.
Особливістю цього впливу є те, що діти мають морально-психологічну
незахищеність І в процесі спілкування практично оволодівають азами
морально-соціальних взаємин. Діти оволодівають певною сумою знань через
свідомість і світогляд вчителя.
Виховання – складний динамічний
процес, у якому існування конфліктів і протиріч є природними. У вирішенні цих
проблем вчитель спирається на знання норм моралі і знання розвитку дитячої
психіки. Найважливішою вимогою при врегулюванні відносин є справедливість
оцінки моральних вчинків, наданню справедливої моральної оцінки. Авторитет і вимогливість
вчителя є необхідними умовами морального впливу на процес становлення учня,
набуття життєвого досвіду, здатності до прийняття рішень самостійно.
Справедливість педагога являє собою міру його об’єктивності, рівня його
моральності (принциповість, людяність, чесність) і виявляється в його оцінках
вчинків учнів, їх ставлення до навчання, поведінки, позашкільної діяльності.
Взаємодія вчителя з учнями будується на основі
взаємоповаги, на сприйнятті почуття гідності кожного вихованця. У процесі
виховання вчитель знайомить учнів з основами моралі, критеріями моральних
оцінок, можливостями свободи вибору морального вчинку і мірою відповідальності.
Особливу
увагу слід звернути на спілкування педагога
з учнями, на педагогічну справедливість і педагогічний такт. Педагогічна справедливість – це якість педагога, що проявляється в об’єктивному
ставленні до кожного учня, у визнанні права кожного на повагу до його
особистості, у відмові
від вибіркового ставлення до учнів.
Педагогічний такт
передбачає ціннісне ставлення до учнів і моральні якості вчителя
поєднуються з терпінням і витримкою, уміння управляти своїми емоційним станом і
приймати обмірковані рішення. У
педагогічному такті поєднується повага до особистості дитини з розумною
вимогливістю до неї. Педагогічний такт вчителя віддзеркалює його мораль у його
взаєминах з учнями. Шанобливе ставлення до вихованців, вимогливість,
врівноваженість, принциповість, уважність і чуйність є запорукою виховання
творчої особистості. Тактовна поведінка вчителя в залежності від ситуації в
будь-якому випадку полягає в передбаченні наслідків, вмінні своєчасно
коригувати ситуацію, вибирати відповідний тон і поведінку. Все це повинно бути
професійно усвідомлено, з почуттям обов’язку і відповідальності. Суть
педагогічного такту полягає в тому, що вчитель повинен певною мірою мати
відчуття дозування тієї чи іншої дії, вибирати найбільш оптимальний шлях до
вирішення поставленої мети.
Це є постійний творчий пошук правильно орієнтуватися в
складних взаєминах в учнівському колективі, серед колег. Тактовний учитель
постійно знаходиться в діалектичному протиріччі поглядів на процеси виховання і
своєчасно, а основне безконфліктно вирішує всі питання, що виникають в процесі
педагогічної діяльності.
У процесі виховання всебічно-розвинутої особистості
необхідність співробітництва педагога з батьками учнів являє собою значний
педагогічний фактор, який має вплив на формування моральних принципів учнів.
Сімейне виховання накладає відповідний відбиток на формування моральності
дитини і до школи дитина йде з певним ставленням до оточуючого. Вчитель повинен
знати які уявлення вже сформувалися в дитини і в яких умовах вони формувалися.
Тому необхідно налагоджувати взаємно конструктивний контакт з батьками учнів
для успішного виховання учнів. Дошкільний досвід дитини є різний, тому моральні
відносини між вчителем і батьками повинні будуватися з метою коригування
відхилень моральних норм дитини. При такому поєднанні тільки порозуміння,
взаємна турбота здатна коригувати моральність учня.
В теперішній час відносини вихователів і батьків являють
собою проблему. Засоби масової інформації певним чином висвітлюють педагогічну
інформацію і з боку сім’ї іде процес «виховання» вчителя як йому треба
виховувати їхню дитину. Різний рівень компетентності в навчально-виховному
процесі перешкоджає встановленню взаємин. Тут визначальним повинна бути
моральна свідомість і моральна відповідальність вчителя перед батьками учнів за
результати навчання і виховання їхньої дитини батьків. Сім’я повинна бути важливим джерелом формування моральності
дитини. При взаємодії «вчитель-батьки учнів» виявляється оптимальний варіант
формування морально-психологічних установок учня.
Будьте
терпеливі. Не економте час,
не перебивайте, не крокуйте до дверей
Стримуйте емоційний характер і
роздратованість – надає словам емоційний зміст.Не допускайте спорів і суперечок
(перемога в спорі це поразка)
Починайте
з похвали і визнання гідності співбесідника.Вказуйте на помилки не прямо, а
опосередковано. Спочатку говоріть про власні помилки, а потім критикуйте
співбесідника. Задавайте співбесіднику питання замість наказів.
Не скупіться на похвалу, виражайте
подяку за конкретний успіх. Створюйте людям хорошу репутацію, яку вони
намагатимуться виправдати.
Заохочуйте. Створюйте враження, що помилка, яку ви хочете бачити
виправленою легко виправима. Досягайте взаєморозуміння,
спонукайте людей до бажання працювати краще.
Професія вчителя передбачає не лише трансляцію знань і
виробленню вмінь в учнів, а й високу місію створення суспільно свідомої
особистості. Відповідно до цього діяльність вчителя повинна бути направлена на
безперервний професійний розвиток і самовдосконалення для ведення повноцінної
педагогічної діяльності. Основу професіоналізму вчителя складає його
науково-теоретична і практична компетентність, готовність фізіологічно,
фізично, психологічно вести педагогічну діяльність.
Підвищені вимоги до особистості педагога визначаються
специфікою професії вчителя, який повинен синтезувати в собі розум, почуття,
відчуття, сприйняття, уяву і здатність розподіляти увагу. Він повинен володіти
комунікативними здібностями, мати академічні знання, невимушено володіти
дидактичними методами, організаторськими здібностями. Вчитель повинен мати
високі загальнолюдські якості, вміти володіти індивідуальними психологічними
особливостями, вміти втілювати в практичній діяльності загально педагогічні
(інформаційні, мобілізаційні, розвиваючі, орієнтаційні), загально трудові
(конструктивні, організаторські, дослідницькі), комунікативні (спілкування
з людьми різних вікових категорій), самоосвітні (систематизації і узагальнення
знань і їх застосування при вирішенні педагогічних завдань і отриманні нової
інформації).
Найголовнішим у професії вчителя повинна бути любов до
дітей. Ця якість є передумовою самовдосконалення професійно-педагогічної
діяльності вчителя. Основою педагогічної діяльності вчителя є інтерес вчителя
до своєї професії. Позитивне емоційне відношення до дітей, до батьків, до колег
в цілому виражає покликання, яке зростає з усвідомлення здібності до
педагогічної справи. Педагогічне покликання стверджується в процесі накопичення
вчителем теоретичного і практичного досвіду, викликає захопленість діяльністю і
переконаність в своїй придатності до неї.
Вся діяльність вчителя повинна відбуватися з почуттям
високої свідомості і відповідальності обов’язку вчителя формувати моральну
культуру особистості учня.
Отже педагог повинен мати
такий рівень педагогічної культури, який відповідає вимогам тих завдань, які
він вирішує у справі виховання.
Немає коментарів:
Дописати коментар